Здорові Комунікації
5 історій вдячності до Дня медика
До Дня медичних працівників цього року ми зібрали п'ять історій вдячних пацієнтів.

Для них лікар - це Людина, яка змінила життя, їх сила і надія.

Дякуємо кожному медику за те, що можемо довіритися вам у найскладніші хвилини життя.
Здорові Комунікації
5 історій вдячності до Дня медика
До Дня медичних працівників цього року ми зібрали п'ять історій вдячних пацієнтів.

Для них лікар - це Людина, яка змінила життя, їх сила і надія.

Дякуємо кожному медику за те, що можемо довіритися вам у найскладніші хвилини життя.

1
Ольга, 21

"Для мене це було перше хірургічне втручання. Все сталося дуже неочікувано, тому я не встигла "напереживатися" до самої операції, а от після - мене накрили всі тривожні думки, які тільки можна було придумати. Я могла посеред ночі зірватися на сльози, бо надумала в голові, що це мої останні дні. Могла боятися приймати ліки або робити звичайнісінькі уколи, хоча головою розуміла, що вони мені необхідні.

Олеся була однією із молодих лікарок, яку я запам'ятала ще у перший день, бо таке милозвучне ім'я почуєш нечасто. В один із днів, коли мене накрили погані думки вночі, вона саме була на чергуванні. Спочатку було дуже соромно, що вона побачила мене в такому стані. Однак саме завдяки такому збігу обставин, я отримала підтримку та нового друга. Ми проговорили не одну годину. Її слова і турбота врятували мене і надали сміливості продовжувати лікування".


2
Ігор, 35

"Тобі завжди здається, що з тобою це не станеться. Але зі мною сталося. Офіс-додому-офіс-додому-опа! Ковід. Спершу в голові, як чорно-біла стрічка, заголовки з новин. І думаєш, що можна ставити на собі хрест. А тут ще коли тобі кажуть: "Лікуватися будете вдома", - нападає справжня паніка.

Коли лікуєшся вдома - лікар десь там далеко, поза зоною. Проте у моєму випадку це було зовсім не так. Людмила Ігнатівна стала моїм сімейним лікарем за кілька годин перед початком нашої довгої подорожі "позбавлення від корони". Вона не тільки поставила мене на ноги, але й додала мені клепки, що мій образ життя загрожує не лише коронавірусом.

Чесно, не впевнений, як швидко я б усвідомив, що про здоров'я дійсно треба дбати, а не відкладати на потім, якби не мій новий сімейник".


3
Уляна, 17

"Мій тато вже більше 20 років працює дитячим кардіохірургом. Скільки я себе пам'ятаю, моєю улюбленою забавкою завжди була дитяча іграшкова аптечка.

Коли по закінченню школи я сказала татові, що я також хочу поступати в медичний інститут, він був різко проти. Він зазвичай дуже спокійна людина, однак він був дуже емоційним, коли відмовляв мене поступати в медичний вуз.

Я завжди пишалася, коли розповідала друзям, що мій тато рятує життя. Мене захоплювали його анатомічні книжки і те, наскільки складно і розумно влаштований людський організм. А ще більше те, що мій тато - все це знав.

Я хочу стати, як він. Хочу допомагати людям вірити, що їх завтра буде щасливим і їх рідні будуть поруч ще довго-довго".


4
Ксенія, 43

"Я стала мамою доволі пізно. Ще й мала проблеми зі здоров'ям - ускладнень було не минути. Проте новина про те, що необхідний кесарів розтин все одно налякала і мене, і мого чоловіка.

Це були мої перші пологи і я вже багато чого наслухалася про всі ризики. Голова йшла обертом. І тоді я потрапила до Марії Іванівні. Вона взяла мене, наче дитину за руку, і ми пройшли весь непростий шлях від вагітності до пологів. Вона наче стала мені другою матір'ю за цей період.

Хотілося б, щоб кожна молода мати мала поруч саме таку святу жінку у найскладніші хвилини"


5
Володимир, 49

"Яким би ти не був дорослим чоловіком, перед батьками ти завжди будеш дитиною. Переконати у чомусь мого батька - це те ще завдання. У нього на все є свій погляд. І в які суперечки це часом би не виливалося - я завжди поважаю його думку. Проте одного я не міг стерпіти - це його радикальної позиції: "Я не ляжу в лікарню", коли він хворів і госпіталізація була йому конче необхідна.

Коли його переконання йому ж шкодили, я не міг бути толерантним до його позиції, але й переконати його у зворотному також не міг.

В один із днів, коли йому стало зовсім зле, довелося викликати швидку. Лікар і санітар обидва були молодими хлопцями, молодше за мене рази в два. Я вже передчував, як батько буде пручатися. Проте їм вдалося зробити те, що мені не вдавалося вже не перший тиждень - переконати його лягти в лікарню. Коли я був розгубленим і наляканим, загалом безпомічним.

Досі не знаю, як їм це вдалося, однак після хвилин 10-15 сперечань, ми вже збирали батька на госпіталізацію. Зараз він одужав і частіше відвідує лікаря, навіть закликає мою маму не лікуватися банками.

Я безмежно вдячний тим двум хлопцям. Вони відкрили очі не тільки моєму батьку, але й мені. Врешті-решт, не працюють у медицині люди з байдужим серцем".

Емоційні гірки скасовано, якщо поруч є лікар, якому ви довіряєте. Підбірка знайомих кожному ситуацій, коли рятує тільки він.