Володимир, 49
"Яким би ти не був дорослим чоловіком, перед батьками ти завжди будеш дитиною. Переконати у чомусь мого батька - це те ще завдання. У нього на все є свій погляд. І в які суперечки це часом би не виливалося - я завжди поважаю його думку. Проте одного я не міг стерпіти - це його радикальної позиції: "Я не ляжу в лікарню", коли він хворів і госпіталізація була йому конче необхідна.
Коли його переконання йому ж шкодили, я не міг бути толерантним до його позиції, але й переконати його у зворотному також не міг.
В один із днів, коли йому стало зовсім зле, довелося викликати швидку. Лікар і санітар обидва були молодими хлопцями, молодше за мене рази в два. Я вже передчував, як батько буде пручатися. Проте їм вдалося зробити те, що мені не вдавалося вже не перший тиждень - переконати його лягти в лікарню. Коли я був розгубленим і наляканим, загалом безпомічним.
Досі не знаю, як їм це вдалося, однак після хвилин 10-15 сперечань, ми вже збирали батька на госпіталізацію. Зараз він одужав і частіше відвідує лікаря, навіть закликає мою маму не лікуватися банками.
Я безмежно вдячний тим двум хлопцям. Вони відкрили очі не тільки моєму батьку, але й мені. Врешті-решт, не працюють у медицині люди з байдужим серцем".