Зцілююча мова добра (враження від книги спогадів медсестри Крісті Вотсон)
«Ми не можемо всі робити великі справи. Але ми можемо робити маленькі справи з великою любов'ю», – казала Мати Тереза. Це її кредо якнайкраще описує місію сестринської справи. Медсестри, янголи-охоронці в білих халатах, щодня роблять свої маленькі справи з великою любов'ю до людей, рятуючи їх від хвороб, відчаю й самотності.
Натрапивши в книгарні на спогади британської медсестри Крісті Вотсон «Мовою добра. Історії догляду і прощення», я довго не могла відірватись. Це мудра і зворушлива книга про одну з найшляхетніших професій.
Вона відкриває нам двері у світ лікарень, переповнених пацієнтами, їхніми родичами, лікарями й медсестрами, а також їхніми страхами, відчаєм, надією, радістю, оптимістичними історіями одужання й гіркими історіями втрат.
На обкладинці відгук TheSundayTimes: «Неможливо читати без сліз». І хоча я не вважаю себе надто сентиментальною, не раз відчувала, гортаючи сторінки, як на очах з'являються сльози.
У своїх спогадах Крісті Вотсон багато розмірковує про важливі риси, що характеризують роботу медсестер. Це, зокрема, милосердя і висока відповідальність.
Милосердя
Важкі діагнози і не менш складні душевні травми, які вони спричиняють у пацієнтів та їхніх близьких, подробиці, подекуди з відвертим натуралізмом, догляду за важко хворими, проблеми системи охорони здоров'я Об'єднаного Королівства та зумовлені цим життєві труднощі медичних працівників, лікарняні курйози – все це Крісті Вотсон описує без зайвого пафосу. І ця правда життя проймає до кісток.
Червоною ниткою в її книзі проходить тема милосердя як базової риси сестринської та й загалом лікарської справи.
«У догляд за хворими потрібно щодня вкладати душу», - пише авторка. І підкріплює це твердження десятками розповідей про своїх пацієнтів, про яких вона піклувалась у хірургічному, терапевтичному, психіатричному, акушерському відділеннях, де їй доводилось працювати.
Ось, наприклад, старенька Бетті, котра прийшла провідати свою подругу і їй стало зле прямо в лікарні. Крісті як медсестра реанімаційної бригади поспішає до неї і везе Бетті на візочку до відділення невідкладної допомоги. Вона одразу помічає, що ця літня пані дуже самотня і живе в нужді, а ще – в неї розбите серце через недавню смерть чоловіка, з яким Бетті прожила все життя. Медсестра вкладає стареньку в ліжко, дбайливо вкриває ковдрою, робить їй солодкий чай і вмикає обігрівач. «Я дивлюся на термосистему, а потім на очі Бетті. Вони наповнились світлом. Я роблю паузу. Бетті не хвора, у неї немає потовщень в артеріях, які вимагають операції чи лікування. Але їй щось потрібно – те, що можуть дати медсестри. Я знову беру її за руку, відчуваючи, що апарат майже зрівняв наші температури. У якусь мить важко сказати, де закінчується моя рука і починається її», – описує дивовижний зв'язок між медсестрою та її підопічною Крісті Вотсон.
Інший спогад. Крісті працює в дитячому відділенні Пампкін-Ворд, де немовлятам і дітям роблять складні нейрохірургічні та черепно-лицеві операції. Одна з її маленьких пацієнток – дівчинка Тія з пухлиною мозку. Попереду в дитини важке лікування: опромінення, хіміотерапія, операції. Шестирічна Тія не усміхається, вона грається зі своїм плюшевим кроликом, одягаючи йому на голову маску для радіотерапії: «Будь хороброю, Софі, - каже вона кролику, постійно накладаючи маску йому на обличчя, а потім швидко знімаючи її і цілуючи іграшку. – Будь хороброю». Крісті йде на підвищення і незабаром має покинути відділення. Колеги влаштовують їй жартівливі проводи, штовхаючи несподівано у ванну з грибним супом. Дивний жарт. І в першу мить Крісті гидко, вона намагається швидко вибратись із ванни, аж раптом чує гучний сміх. Тія разом із іншими дітьми, які добрались до ванної в інвалідних візках або з крапельницями, заходиться сміхом. Вона регоче так, що починає качатися по підлозі. Крісті помічає, що й сама вже сміється. «Стосунки між медсестрою і пацієнтом – це двосторонній процес, а сміх Тії проникає крізь сформований мною емоційний імунітет. Завдяки йому я почуваюся краще. Ми обоє можемо і плакати, і сміятись. Це красивий звук»», – пише ця дивовижна медсестра, котра заради сміху смертельно хворої дитини й усмішки на обличчі її мами готова підіграти недолугому жарту і побовтатись у ванній з супом.
Зрештою, Крісті Вотсон зізнається: «Я «народжуюся» як медсестра після того, як відкриваю для себе несподівану істину: так само, як мати і немовля нерозлучні навіть на відстані, медсестра і пацієнт також назавжди пов'язані».
Складно навіть уявити, якої самопожертви, скільки душевних сил потребує така робота. Хоча це вже й не робота, а правдиве служіння людям.
Відповідальність
Пацієнти часто не замислюються, наскільки відповідальною є робота медсестер. Крісті Вотсон відверто ділиться із читачами своїми страхами, усім тим складним комплексом душевних переживань, що виникає в неї через величезну відповідальність, котра раптом лягає на її тендітні плечі. Адже Крісті було близько 20 років, коли вона починає своє сестринську кар'єру.
Складні перев'язки, взяття різноманітних аналізів, трахеотомії, розрахунки доз ліків, які вводяться хворим, – все це обов'язки медсестер.
«Людина, яка провела дванадцять з половиною годин на ногах, п'ять нічних змін підряд, веде підрахунки о 4 ранку: Немовля важить 1,697 кг, призначено допамін внутрішньовенно, 40 мг у 50 мл. Яку швидкість інфузії потрібно встановити, щоб вводити 12,5 мкг/кг/хв? На мене це наводить жах», - зізнається вона. Проте Крісті блискуче справляється, так само, як сотні тисяч її колег у всьому світі.
За даними ВООЗ понад половина всіх медичних працівників у світі – це медсестри і акушерки. Без них неможливо уявити медичний догляд, лікування, реабілітацію хворих, а також профілактику захворювань.
«Як я уявляла собі сестринську справу, коли почала працювати медсестрою: хімія, біологія, фізика, фармакологія та анатомія. Тепер я знаю, що це філософія, психологія, мистецтво, етика і політика», – підсумовує Крісті Вотсон.
Її зворушлива книга «Мовою добра. Історії догляду і прощення», як на мене, є must read для пацієнтів та лікарів. Адже вона допомагає побудувати місток порозуміння, довіри й поваги між усіма учасниками лікувального процесу, а отже, досягти найкращого результату.
Натрапивши в книгарні на спогади британської медсестри Крісті Вотсон «Мовою добра. Історії догляду і прощення», я довго не могла відірватись. Це мудра і зворушлива книга про одну з найшляхетніших професій.
Вона відкриває нам двері у світ лікарень, переповнених пацієнтами, їхніми родичами, лікарями й медсестрами, а також їхніми страхами, відчаєм, надією, радістю, оптимістичними історіями одужання й гіркими історіями втрат.
На обкладинці відгук TheSundayTimes: «Неможливо читати без сліз». І хоча я не вважаю себе надто сентиментальною, не раз відчувала, гортаючи сторінки, як на очах з'являються сльози.
У своїх спогадах Крісті Вотсон багато розмірковує про важливі риси, що характеризують роботу медсестер. Це, зокрема, милосердя і висока відповідальність.
Милосердя
Важкі діагнози і не менш складні душевні травми, які вони спричиняють у пацієнтів та їхніх близьких, подробиці, подекуди з відвертим натуралізмом, догляду за важко хворими, проблеми системи охорони здоров'я Об'єднаного Королівства та зумовлені цим життєві труднощі медичних працівників, лікарняні курйози – все це Крісті Вотсон описує без зайвого пафосу. І ця правда життя проймає до кісток.
Червоною ниткою в її книзі проходить тема милосердя як базової риси сестринської та й загалом лікарської справи.
«У догляд за хворими потрібно щодня вкладати душу», - пише авторка. І підкріплює це твердження десятками розповідей про своїх пацієнтів, про яких вона піклувалась у хірургічному, терапевтичному, психіатричному, акушерському відділеннях, де їй доводилось працювати.
Ось, наприклад, старенька Бетті, котра прийшла провідати свою подругу і їй стало зле прямо в лікарні. Крісті як медсестра реанімаційної бригади поспішає до неї і везе Бетті на візочку до відділення невідкладної допомоги. Вона одразу помічає, що ця літня пані дуже самотня і живе в нужді, а ще – в неї розбите серце через недавню смерть чоловіка, з яким Бетті прожила все життя. Медсестра вкладає стареньку в ліжко, дбайливо вкриває ковдрою, робить їй солодкий чай і вмикає обігрівач. «Я дивлюся на термосистему, а потім на очі Бетті. Вони наповнились світлом. Я роблю паузу. Бетті не хвора, у неї немає потовщень в артеріях, які вимагають операції чи лікування. Але їй щось потрібно – те, що можуть дати медсестри. Я знову беру її за руку, відчуваючи, що апарат майже зрівняв наші температури. У якусь мить важко сказати, де закінчується моя рука і починається її», – описує дивовижний зв'язок між медсестрою та її підопічною Крісті Вотсон.
Інший спогад. Крісті працює в дитячому відділенні Пампкін-Ворд, де немовлятам і дітям роблять складні нейрохірургічні та черепно-лицеві операції. Одна з її маленьких пацієнток – дівчинка Тія з пухлиною мозку. Попереду в дитини важке лікування: опромінення, хіміотерапія, операції. Шестирічна Тія не усміхається, вона грається зі своїм плюшевим кроликом, одягаючи йому на голову маску для радіотерапії: «Будь хороброю, Софі, - каже вона кролику, постійно накладаючи маску йому на обличчя, а потім швидко знімаючи її і цілуючи іграшку. – Будь хороброю». Крісті йде на підвищення і незабаром має покинути відділення. Колеги влаштовують їй жартівливі проводи, штовхаючи несподівано у ванну з грибним супом. Дивний жарт. І в першу мить Крісті гидко, вона намагається швидко вибратись із ванни, аж раптом чує гучний сміх. Тія разом із іншими дітьми, які добрались до ванної в інвалідних візках або з крапельницями, заходиться сміхом. Вона регоче так, що починає качатися по підлозі. Крісті помічає, що й сама вже сміється. «Стосунки між медсестрою і пацієнтом – це двосторонній процес, а сміх Тії проникає крізь сформований мною емоційний імунітет. Завдяки йому я почуваюся краще. Ми обоє можемо і плакати, і сміятись. Це красивий звук»», – пише ця дивовижна медсестра, котра заради сміху смертельно хворої дитини й усмішки на обличчі її мами готова підіграти недолугому жарту і побовтатись у ванній з супом.
Зрештою, Крісті Вотсон зізнається: «Я «народжуюся» як медсестра після того, як відкриваю для себе несподівану істину: так само, як мати і немовля нерозлучні навіть на відстані, медсестра і пацієнт також назавжди пов'язані».
Складно навіть уявити, якої самопожертви, скільки душевних сил потребує така робота. Хоча це вже й не робота, а правдиве служіння людям.
Відповідальність
Пацієнти часто не замислюються, наскільки відповідальною є робота медсестер. Крісті Вотсон відверто ділиться із читачами своїми страхами, усім тим складним комплексом душевних переживань, що виникає в неї через величезну відповідальність, котра раптом лягає на її тендітні плечі. Адже Крісті було близько 20 років, коли вона починає своє сестринську кар'єру.
Складні перев'язки, взяття різноманітних аналізів, трахеотомії, розрахунки доз ліків, які вводяться хворим, – все це обов'язки медсестер.
«Людина, яка провела дванадцять з половиною годин на ногах, п'ять нічних змін підряд, веде підрахунки о 4 ранку: Немовля важить 1,697 кг, призначено допамін внутрішньовенно, 40 мг у 50 мл. Яку швидкість інфузії потрібно встановити, щоб вводити 12,5 мкг/кг/хв? На мене це наводить жах», - зізнається вона. Проте Крісті блискуче справляється, так само, як сотні тисяч її колег у всьому світі.
За даними ВООЗ понад половина всіх медичних працівників у світі – це медсестри і акушерки. Без них неможливо уявити медичний догляд, лікування, реабілітацію хворих, а також профілактику захворювань.
«Як я уявляла собі сестринську справу, коли почала працювати медсестрою: хімія, біологія, фізика, фармакологія та анатомія. Тепер я знаю, що це філософія, психологія, мистецтво, етика і політика», – підсумовує Крісті Вотсон.
Її зворушлива книга «Мовою добра. Історії догляду і прощення», як на мене, є must read для пацієнтів та лікарів. Адже вона допомагає побудувати місток порозуміння, довіри й поваги між усіма учасниками лікувального процесу, а отже, досягти найкращого результату.