Синдром вигорання медичних працівників: особливості, причини, вирішення
Одна з найбільш шляхетних й гуманних професій людства – лікарська – вимагає від тих, хто вирішив їй присвятити життя, повної віддачі. Медичні працівники, як супергерої голлівудських блокбастерів, повсякчас на сторожі здоров'я та благополуччя людей. При чому цей фільм ніколи не закінчується: завжди є хтось, хто потребує допомоги, чиє життя залежить від професійності медиків.
Не дивно, що носити цей плащ супергероя може ставати надто виснажливо. «Синдром емоційного вигорання» – медичний термін, який вперше вжив американський психіатр Х. Фрунденбергер у 1974 році, описує це фізичне й психічне виснаження, поєднане з відчуттям власної непотрібності.
Знати ворога в обличчя
Проблема емоційного вигорання актуальна для медичних працівників у всьому світі. Медики, як і наприклад, вчителі, викладачі, соціальні працівники, належать до професій типу «людина – людина», котрі є особливо вразливими до вигорання. Від 25% до 75%, в залежності від лікарської спеціальності, – відчувають цю проблему. Таку статистику навела в одному зі своїх дописів у мережі Фейсбук в. о. Міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун, яка, очевидно, всерйоз стурбована таким станом речей. Безперечно, ці цифри вражають.
Постійне спілкування з хворими та їхніми родичами, перебування в колі складних людських проблем, негативних емоцій страху, болю, а також відчуття відповідальності за життя та одужання пацієнтів, вимоги високої компетентності й постійного професійного самовдосконалення – це далеко не повний перелік причин, через які працівники сфери охорони здоров'я настільки вразливі до емоційного вигорання. А в Україні, будьмо відвертими, ці чинники доповнює низька заробітна плата медичних працівників. Дає надію те, що МОЗ цілком усвідомлює, цю проблемну ситуацію, говорить про неї вголос і робить кроки для її вирішення.
Щоб швидко виявити і знешкодити ворога, треба знати його в обличчя. Отже, ознаки симптому вигорання:
емоційне виснаження – відчуття спустошення або роздратованості, емоційного перенасичення, байдужості; деперсоналізація, що проявляється у деформації стосунків із людьми на роботі, поява цинізму й роздратованості щодо пацієнтів; відсутність адекватного відчуття особистих досягнень, надзвичайно критичне ставлення до себе як до особистості та професіонала, іноді – перекладання відповідальності на інших. Організм реагує на емоційне вигорання підвищеною втомлюваністю, розсіяною увагою, головним болем, сонливістю/безсонням, коливанням ваги.
Стати бароном Мюнгаузеном
Причини виникнення емоційного вигорання лежать у кількох площинах: особистісній, організаційній, соціально-економічній. Тож варто проаналізувати, що спричиняє професійне вигорання в конкретному випадку.
Звісно, це справа не лише конкретного лікаря чи медсестри, що зазнали емоційного вигорання, а й адміністрації закладу охорони здоров'я. Адже вигорання можуть спричиняти організаційні фактори, такі як надто напружений графік роботи, неможливість професійного зростання, неналежні умови праці, атмосфера в колективі тощо. До речі, психологи радять робити періодичний моніторинг стану психологічного здоров'я колективу. Як на мене, хороша ідея для менеджменту лікарень.
Якщо ж основна причина лежить в особистій площині (індивідуальна витривалість людини, її локус контролю, самооцінка й інші психологічні характеристики), доведеться стати Мюнгаузеном, що висмикує себе за косичку з болота. Зрештою, навіть рішення піти до психотерапевта – це особистий вибір людини і перший крок до розв'язання проблеми. На жаль, виключно своїми силами подолати вигорання часто неможливо.
І головне – здоровий сон, помірні фізичні навантаження, захопливе хобі, проведення часу з дітьми, коханими, домашніми улюбленцями. Тобто здорове й повноцінне життя поза роботою – найкраща профілактика синдрому емоційного вигорання супергероїв у білих халатах.
«Бути щасливим щастям інших – ось справжнє щастя і земний ідеал життя всякого, хто присвячує себе медичній науці», – казав більше ніж 100 років тому великий хірург Микола Пирогов. Часи змінюються, та не змінюється мотивація і висока місія медичних працівників – допомагати людям, робити цей світ світлішим та безпечнішим. Ця місія несе у собі потужну силу, здатну повернути до життя і протистояти професійному вигоранню в найскладніші часи.
Не дивно, що носити цей плащ супергероя може ставати надто виснажливо. «Синдром емоційного вигорання» – медичний термін, який вперше вжив американський психіатр Х. Фрунденбергер у 1974 році, описує це фізичне й психічне виснаження, поєднане з відчуттям власної непотрібності.
Знати ворога в обличчя
Проблема емоційного вигорання актуальна для медичних працівників у всьому світі. Медики, як і наприклад, вчителі, викладачі, соціальні працівники, належать до професій типу «людина – людина», котрі є особливо вразливими до вигорання. Від 25% до 75%, в залежності від лікарської спеціальності, – відчувають цю проблему. Таку статистику навела в одному зі своїх дописів у мережі Фейсбук в. о. Міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун, яка, очевидно, всерйоз стурбована таким станом речей. Безперечно, ці цифри вражають.
Постійне спілкування з хворими та їхніми родичами, перебування в колі складних людських проблем, негативних емоцій страху, болю, а також відчуття відповідальності за життя та одужання пацієнтів, вимоги високої компетентності й постійного професійного самовдосконалення – це далеко не повний перелік причин, через які працівники сфери охорони здоров'я настільки вразливі до емоційного вигорання. А в Україні, будьмо відвертими, ці чинники доповнює низька заробітна плата медичних працівників. Дає надію те, що МОЗ цілком усвідомлює, цю проблемну ситуацію, говорить про неї вголос і робить кроки для її вирішення.
Щоб швидко виявити і знешкодити ворога, треба знати його в обличчя. Отже, ознаки симптому вигорання:
емоційне виснаження – відчуття спустошення або роздратованості, емоційного перенасичення, байдужості; деперсоналізація, що проявляється у деформації стосунків із людьми на роботі, поява цинізму й роздратованості щодо пацієнтів; відсутність адекватного відчуття особистих досягнень, надзвичайно критичне ставлення до себе як до особистості та професіонала, іноді – перекладання відповідальності на інших. Організм реагує на емоційне вигорання підвищеною втомлюваністю, розсіяною увагою, головним болем, сонливістю/безсонням, коливанням ваги.
Стати бароном Мюнгаузеном
Причини виникнення емоційного вигорання лежать у кількох площинах: особистісній, організаційній, соціально-економічній. Тож варто проаналізувати, що спричиняє професійне вигорання в конкретному випадку.
Звісно, це справа не лише конкретного лікаря чи медсестри, що зазнали емоційного вигорання, а й адміністрації закладу охорони здоров'я. Адже вигорання можуть спричиняти організаційні фактори, такі як надто напружений графік роботи, неможливість професійного зростання, неналежні умови праці, атмосфера в колективі тощо. До речі, психологи радять робити періодичний моніторинг стану психологічного здоров'я колективу. Як на мене, хороша ідея для менеджменту лікарень.
Якщо ж основна причина лежить в особистій площині (індивідуальна витривалість людини, її локус контролю, самооцінка й інші психологічні характеристики), доведеться стати Мюнгаузеном, що висмикує себе за косичку з болота. Зрештою, навіть рішення піти до психотерапевта – це особистий вибір людини і перший крок до розв'язання проблеми. На жаль, виключно своїми силами подолати вигорання часто неможливо.
І головне – здоровий сон, помірні фізичні навантаження, захопливе хобі, проведення часу з дітьми, коханими, домашніми улюбленцями. Тобто здорове й повноцінне життя поза роботою – найкраща профілактика синдрому емоційного вигорання супергероїв у білих халатах.
«Бути щасливим щастям інших – ось справжнє щастя і земний ідеал життя всякого, хто присвячує себе медичній науці», – казав більше ніж 100 років тому великий хірург Микола Пирогов. Часи змінюються, та не змінюється мотивація і висока місія медичних працівників – допомагати людям, робити цей світ світлішим та безпечнішим. Ця місія несе у собі потужну силу, здатну повернути до життя і протистояти професійному вигоранню в найскладніші часи.