Робота має бути джерелом задоволення, натхнення та розвитку – поради психотерапевта Андрія Карачевського для запобігання емоційному вигоранню

16 minutes read

Тема емоційного вигорання працівників сфери охорони здоров’я виявилась настільки гарячою серед наших читачів і підписників, що ми вирішили, не відкладаючи у довгий ящик, звернутись до фахівця за додатковими думками і роз’ясненнями. Допомогти розібратись із цим питанням ми попросили Андрія КАРАЧЕВСЬКОГО, лікаря-психіатра, досвідченого психотерапевта, доцента кафедри загальної, дитячої, судової психіатрії і наркології НМАПО імені П.Л.Шупика.

Андрію Борисовичу, поясніть, будь ласка, що таке емоційне вигорання на роботі?

-Вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням та підвищеною схильністю до соматичних захворювань. Його прояви можуть бути різні. У когось більше виснажується емоційна сфера, у когось фізична. Наприклад, може з’являтись тривога, серцебиття, можуть також виникати соматичні симптоми, такі як болі в спині, головний біль і подібне.

Давайте спробуємо роздивитись ближче цей синдром. Які основні ознаки вигорання?

-Перш за все, це відчуття виснаження, безсоння вночі та сонливість вдень. Може втрачатись позитивне сприйняття колег, вина за власні невдачі приписується іншим людям, починають домінувати стереотипи в поведінці щодо співробітників та пацієнтів, зникає емпатія, натомість з’являється байдужість, цинічність, частішають запізнення на роботу і так далі.

Існує статистика, за якою від 25% до 75% медиків, залежно від лікарської спеціальності, стикаються із емоційним вигоранням. В чому причина таких чималих відсотків?

-Справа в тому, що всі професії, в яких передбачається робота людини з людиною, де є відповідальність, потреба виявляти співчуття, в групі ризику щодо вигорання. А в медицині досить важкі виробничі й емоційні вимоги. І сюди частіше, ніж в інші професії, приходять люди, що турбуються про інших, відповідальні, в яких відданість своїй роботі важливіша за сімейне життя або відпочинок.

Але вигорають не всі медичні працівники навіть у найскладніших професіях. Що збільшує вірогідність вигорання?

-Ось кілька причин, що посилюють цю вірогідність: занадто велике коло обов'язків, недостатність кваліфікації або невідповідність умов до вимог роботи, брак підтримки, незадоволення пацієнтів, перешкоди в кар'єрному зростанні, низька оплата праці, надмірна критика керівництва, а також відсутність інтересів і друзів, не пов'язаних з медициною.

Чи існують певні особистісні риси, які роблять людину більш уразливою до цієї проблеми?

-Так, це підвищена тривожність та відповідальність.

Які кроки варто зробити при підозрі на емоційне вигорання? Чи можна впоратись із цією проблемою?

-Так, звичайно. Наприклад, якщо ти пішов у спортзал і зробив там надмірне навантаження, то після цього треба дати собі відпочити, і надалі раціонально розподіляти навантаження. Так і з роботою. Потрібно тримати баланс витрат та здобування енергії (крім всього іншого, це про своєчасне харчування, відпочинок та сон), регулювати навантаження. Також важливо, щоб робота була джерелом задоволення, натхнення та розвитку. Це допомагає якнайшвидше повернутись у форму. Окрім цього, треба намагатись виконувати роботу різних видів, регулювати поповнення ресурсів та збалансувати різні сфери життя. І дуже підтримує, коли на роботі є спільнота, команда колег.

А в якому разі краще не покладатись на самодопомогу, а звернутись до психолога чи психотерапевта?

-В медицині фахівцю варто звернутися за допомогою, коли з’являється відчуття професійної безпомічності та відчаю або бажання відчувати себе «чудо-цілителем» та «спасителем». Коли постає страх і уникання пацієнтів та відчуття провини через це. Ще більш важливими ознаками, при появі яких треба піти до психотерапевта, є безсоння, сексуальні розлади, нездатність до релаксації у вільний час та залежність від алкоголю. А коли виникає почуття безпорадності, безглуздості життя та відчаю – це вже причини терміново звернутися за допомогою! При більш легких проявах виснаження можна піти до психолога, який допоможе впоратись із накопиченням складних життєвих обставин, які призвели до такого стану. Але якщо в людини депресивні прояви чи виражений астенічний синдром, звичайно, краще звертатись до психотерапевта, котрий має навички роботи з такими проблемами.

Що можуть зробити менеджмент лікарень і самі працівники сфери охорони здоров’я для мінімізації загрози вигорання?

-Я вважаю, що для профілактики вигорання важливі не тільки дії менеджменту, головних лікарів медичних закладів, а й вищого керівництва галузі й держави. Те, що про проблему вигорання медпрацівників писала на своїй сторінці в Фейсбук в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, для мене хороший знак. Бо щоб людина не вигорала, важливо, аби вона отримувала достойну зарплату. Відчуття незадоволення своєю працею часто пов’язано із незадоволенням оплати цієї праці. Зараз позитивні зрушення в цьому питанні вже є, у всякому разі, на первинній ланці.

З іншого боку, досвід тих країн, де у лікарів хороша зарплатня, показує, що вигорання у цій галузі все одно високе.

-Так, бо там, де висока оплата, будуть і високі вимоги. Досить часто вони ще більші, ніж тоді, коли ця оплата низька.

Гаразд, але повернімося до рекомендацій для менеджменту.

-Передусім скажу, якщо керівник весь час обезцінює співробітника, якщо замість того, щоб підкреслювати його успіхи і вказувати точки зростання, він постійно критикує, в таких умовах дуже важко працювати і бачити перспективу майбутнього. Відповідно, в таких умовах зростає ризик вигорання. І далі рекомендації для керівництва лікарень: – уникати ставити занадто високі вимоги до працівників, які надають допомогу іншим людям; – забезпечувати рівномірний розподіл завдань між співробітниками; – надавати можливість роботи на частину ставки, на жаль, у нас зазвичай лікарі працюють на півтори чи навіть на 1,75 ставки; – залучати співробітників до участі в прийнятті рішень, що впливають на умови роботи; – впроваджувати супервізії та балінтовскі групи; – організовувати навчання співробітників розподілу часу і технікам релаксації, наприклад, раджу майндфулнес, методику когнітивно-поведінкової терапії на основі буддистських практик, але без релігійної складової і з науковим підґрунтям.

Які ви можете порадити безпечні способи відволіктися, розслабитися медикам після важкого робочого дня?

-У кожного свій спосіб і не може бути єдиних рекомендацій, кому що робити. Важливо, щоб у кожного були ресурсні активності, щоб були друзі і причому не тільки в медичному середовищі, щоб були інтереси не тільки щодо медицини. Це ті ресурси, які дозволяють підтримувати якість життя і стресостійкість.

Робота медичних працівників неможлива без емпатії, співчуття до пацієнта. З іншого боку, коли вони надмірні, це також стає проблемою. Як знайти баланс? Вам особисто вдається тримати його, адже у вас трапляються непрості пацієнти?

-Так, коли працюєш із важким травматичним досвідом, виснаження від співчуття дуже інтенсивне. Не скочуватись у червону зону виснаження, це дійсно складне завдання. Особисто мені важливо розуміти себе, працювати в колективі соратників, де можна отримувати підтримку від колег щодо твоєї професійної діяльності. А ще, на мій погляд, добре мати традиції та орієнтуватись на цінності. Це допомагає бачити світло в кінці тунелю в складні часи і розуміти, для чого ти в цій професії. Коли бачиш зміни в самопочутті людини , коли пацієнти долають свої проблеми завдяки твоїй роботі, це дійсно надихає і додає сил. team

Розмовляла Валентина Янчук.

Бажаєте дізнатись як сприймають вашу клініку потенційні пацієнти, шукаючи інформацію в мережі? Заповніть форму та отримайте базовий аудит вашої клініки!

м. Київ, вул. Дмитрівська 18/24, оф. 308