Історії переможців конкурсу до Дня медичного працівника від Здорових комунікацій
Історії переможців конкурсу до Дня медичного працівника від Здорових комунікацій
До Дня медичного працівника "Здорові комунікації" проводили конкурс історій: про порозуміння, взаємодопомогу, довіру та відданість вищим цінностям своєї професії. Ми шукали ті з них, які торкаються самого серця і викликають глибоку та щиру повагу до працівників медицини. Здорові комунікації отримали стільки чудових розповідей, що не змогли зупинитися на одній. Тому у сьогоднішньому блозі хочемо познайомити вас із історіями наших переможців.
Андрій Ружницький, м. Чортків
Відносини між людьми - це неймовірно цікаво. Вони - надзвичайно важлива цінність у житті.
Після закінчення вузу ти, ніби, потрапляєш у вимір пацієнтів, яким весь час потрібна медична допомога. Вони повсюди. Їм негайно щось треба зашити, вправити, призначити, направити, обстежити, показати колегам, прооперувати і так без кінця. Ти починаєш хаотично на ходу вчитися, набувати досвіду, працювати над помилками, немає часу зволікати і думати, бо це реальність медицини...
І в той же час, ну, просто необхідно залишатися людиною дивлячись на людину-пацієнта і випромінювати впевненість і віру у краще! Як казали нам викладачі по завершенню курсів: "Ми розуміємо ,що ви вмієте свердлити і крутити гвинти ,але подивіться пацієнту у вічі!".
Коли ти вже понюхав пороху та набрався досвіду, з'являється час підняти голову, то наступає другий етап у відносинах з хворими: ти починаєш їх любити, цінувати, відчуваєш відповідальність. Розумієш, що їм може допомогти тільки лікуючий лікар! Тільки ти! Тоді помічаєш історії, які серед професійної рутини, по суті, є миттєвостями, але як багато вони означають!
Ось, наприклад, пацієнтка, після консультації каже: "Доктор, можна я вас обійму?" - бачимося ми з нею вперше. Або старенька бабуся після швидкого лікування за допомогою сучасної технології намагається поцілувати руки... Постійна пацієнтка дізнавшись, що я люблю вареники з вишнею, на наступний же день привезла їх закутаними та ще теплими.
Мить, коли ти забираєш напівсплячу дитину з рук батьків в операційну, навіть для доволі простої маніпуляції, запам'ятовується на все життя. Слова "ви найкращий", "ми тільки до вас" спонукають цінувати відносини, які формуються між лікарем і пацієнтом, ще більше!
Лідія Бабич, м. Київ
Це історія про помилки активного, але недосвідченого інтерна, роботи на знос і панічні атаки, які, після подолання, обернулися своїм приватним кабінетом, спокійною впевненістю та кращим розумінням пацієнтів.
У перші ж роки інтернатури дуже хотіла чергувати, однак завідуюча казала, що я ще не готова. Незадоволена, одразу пішла працювати в інший пологовий будинок, де була єдиним неонатологом 3,5 роки.
Колеги дивувалися і поважали, що "вдячність" від пацієнтів я завжди витрачала на облаштування та устаткування кабінету. Це стало не тільки турботою про діток і майбутніх мам, але й допомогло краще порозумітися з колективом, зазвичай я завжди вважала себе "одиночним гравцем".
10 років нічних чергувань у пологових будинках і реанімації новонароджених сильно похитнули здоров'я. Помилка, якої допускаються багато лікарів - не піклуватися про себе, виснажувати себе щільним графіком на кількох роботах.
В результаті мала складну вагітність і сильну післяродову депресія. Однак ця помилка допомогла мені краще зрозуміти те, що відбувається з мамами маленьких дітей, тепер я консультую набагато дбайливіше, даю більшу підтримку, ніж я могла до цього. І найголовніше - бережу себе, ціную свою сім'ю, не рятую всіх вдень і вночі, вимикаю телефон вечорами, спокійно називаю ціну на свої послуги.
Обов'язком лікаря вважаю просвітницьку діяльність, адже багатьох проблем зі здоров'ям могло б просто не статися, якби люди були більше обізнані в медичних питаннях. Це також допомагає батькам і лікарю краще порозумітися і бути "на одній хвилі". Тому вже 3 роки веду блог у Фейсбуці і бачу позитивні результати!
Комунікація із пацієнтами має відбуватися не тільки в кабінетах, а колег має об'єднувати дещо більше, ніж просто місце роботи.
Ферар Ольга, м. Здолбунів
Хочу поділитись історією чарівного перевтілення звичайних лікарів у чарівників. Я журналіст, стала очевидицею, як на День святого Миколая у лікарняні палати завітала справжнісінька казка. Все тому, що чарівний дідусь прийшов у гості до маленьких пацієнтів Здолбунівської ЦРЛ. І прийшов не сам, а з отцем Віталієм.
Саме так, зранку, як тільки прокинулась малеча дитячого, інфекційного та інших відділень, у дверях палат прозвучало гучне "Хо - хо - хо, а хто ж це тут хворіє?". Палата за палатою переодягнений головлікар Владислав Сухляк з отцем Віталієм заходили до малечі з солодкими подарунками. Завідуючі відділень, які щодня лікують дітвору відкривали двері палат зі сльозами на очах, обіймали дітвору і бажали швидшого одужання. Малеча шоковано розплющували оченятка і широко посміхались тягнучи ручки до солодких подарунків.
Просто не передати словами, як дівчинка змучена кором зраділа побачивши Миколая. Обезсилено посміхнулась і пообіцяла швиденько одужати. Дитячі обличчя буквально починали сяяти, незважаючи на горе, що приносять хвороби, крапельниці і часто дитячі муки. Що вже казати про батьків, які просто оторопіли від захвату. Такі вчинки викликають велику повагу. Адже емоційний стан дозволяє організму швидше одужати.
Глибока та вічна повага лікарям, які постійно влаштовують різного роду заходи для звичайних пацієнтів. Вони надихаються самі і показують - серця лікарів найбільші у світі. Сповнені щирості і переживань.
До Дня медичного працівника "Здорові комунікації" проводили конкурс історій: про порозуміння, взаємодопомогу, довіру та відданість вищим цінностям своєї професії. Ми шукали ті з них, які торкаються самого серця і викликають глибоку та щиру повагу до працівників медицини. Здорові комунікації отримали стільки чудових розповідей, що не змогли зупинитися на одній. Тому у сьогоднішньому блозі хочемо познайомити вас із історіями наших переможців.
Андрій Ружницький, м. Чортків
Відносини між людьми - це неймовірно цікаво. Вони - надзвичайно важлива цінність у житті.
Після закінчення вузу ти, ніби, потрапляєш у вимір пацієнтів, яким весь час потрібна медична допомога. Вони повсюди. Їм негайно щось треба зашити, вправити, призначити, направити, обстежити, показати колегам, прооперувати і так без кінця. Ти починаєш хаотично на ходу вчитися, набувати досвіду, працювати над помилками, немає часу зволікати і думати, бо це реальність медицини...
І в той же час, ну, просто необхідно залишатися людиною дивлячись на людину-пацієнта і випромінювати впевненість і віру у краще! Як казали нам викладачі по завершенню курсів: "Ми розуміємо ,що ви вмієте свердлити і крутити гвинти ,але подивіться пацієнту у вічі!".
Коли ти вже понюхав пороху та набрався досвіду, з'являється час підняти голову, то наступає другий етап у відносинах з хворими: ти починаєш їх любити, цінувати, відчуваєш відповідальність. Розумієш, що їм може допомогти тільки лікуючий лікар! Тільки ти! Тоді помічаєш історії, які серед професійної рутини, по суті, є миттєвостями, але як багато вони означають!
Ось, наприклад, пацієнтка, після консультації каже: "Доктор, можна я вас обійму?" - бачимося ми з нею вперше. Або старенька бабуся після швидкого лікування за допомогою сучасної технології намагається поцілувати руки... Постійна пацієнтка дізнавшись, що я люблю вареники з вишнею, на наступний же день привезла їх закутаними та ще теплими.
Мить, коли ти забираєш напівсплячу дитину з рук батьків в операційну, навіть для доволі простої маніпуляції, запам'ятовується на все життя. Слова "ви найкращий", "ми тільки до вас" спонукають цінувати відносини, які формуються між лікарем і пацієнтом, ще більше!
Лідія Бабич, м. Київ
Це історія про помилки активного, але недосвідченого інтерна, роботи на знос і панічні атаки, які, після подолання, обернулися своїм приватним кабінетом, спокійною впевненістю та кращим розумінням пацієнтів.
У перші ж роки інтернатури дуже хотіла чергувати, однак завідуюча казала, що я ще не готова. Незадоволена, одразу пішла працювати в інший пологовий будинок, де була єдиним неонатологом 3,5 роки.
Колеги дивувалися і поважали, що "вдячність" від пацієнтів я завжди витрачала на облаштування та устаткування кабінету. Це стало не тільки турботою про діток і майбутніх мам, але й допомогло краще порозумітися з колективом, зазвичай я завжди вважала себе "одиночним гравцем".
10 років нічних чергувань у пологових будинках і реанімації новонароджених сильно похитнули здоров'я. Помилка, якої допускаються багато лікарів - не піклуватися про себе, виснажувати себе щільним графіком на кількох роботах.
В результаті мала складну вагітність і сильну післяродову депресія. Однак ця помилка допомогла мені краще зрозуміти те, що відбувається з мамами маленьких дітей, тепер я консультую набагато дбайливіше, даю більшу підтримку, ніж я могла до цього. І найголовніше - бережу себе, ціную свою сім'ю, не рятую всіх вдень і вночі, вимикаю телефон вечорами, спокійно називаю ціну на свої послуги.
Обов'язком лікаря вважаю просвітницьку діяльність, адже багатьох проблем зі здоров'ям могло б просто не статися, якби люди були більше обізнані в медичних питаннях. Це також допомагає батькам і лікарю краще порозумітися і бути "на одній хвилі". Тому вже 3 роки веду блог у Фейсбуці і бачу позитивні результати!
Комунікація із пацієнтами має відбуватися не тільки в кабінетах, а колег має об'єднувати дещо більше, ніж просто місце роботи.
Ферар Ольга, м. Здолбунів
Хочу поділитись історією чарівного перевтілення звичайних лікарів у чарівників. Я журналіст, стала очевидицею, як на День святого Миколая у лікарняні палати завітала справжнісінька казка. Все тому, що чарівний дідусь прийшов у гості до маленьких пацієнтів Здолбунівської ЦРЛ. І прийшов не сам, а з отцем Віталієм.
Саме так, зранку, як тільки прокинулась малеча дитячого, інфекційного та інших відділень, у дверях палат прозвучало гучне "Хо - хо - хо, а хто ж це тут хворіє?". Палата за палатою переодягнений головлікар Владислав Сухляк з отцем Віталієм заходили до малечі з солодкими подарунками. Завідуючі відділень, які щодня лікують дітвору відкривали двері палат зі сльозами на очах, обіймали дітвору і бажали швидшого одужання. Малеча шоковано розплющували оченятка і широко посміхались тягнучи ручки до солодких подарунків.
Просто не передати словами, як дівчинка змучена кором зраділа побачивши Миколая. Обезсилено посміхнулась і пообіцяла швиденько одужати. Дитячі обличчя буквально починали сяяти, незважаючи на горе, що приносять хвороби, крапельниці і часто дитячі муки. Що вже казати про батьків, які просто оторопіли від захвату. Такі вчинки викликають велику повагу. Адже емоційний стан дозволяє організму швидше одужати.
Глибока та вічна повага лікарям, які постійно влаштовують різного роду заходи для звичайних пацієнтів. Вони надихаються самі і показують - серця лікарів найбільші у світі. Сповнені щирості і переживань.
Валентина Дука, м. Рівне
Моя історія – це історія життя, присвяченого медицині.
25 років працювала медичною сестрою в педіатрії, з них 20 років – дільничною медсестрою. Величезне задоволення та заряд енергії отримуєш від роботи з маленькими дітками. Відчувала себе дуже потрібною, бо моя допомога і консультації, в часи відсутності мобільних телефонів, Інтернету та швидкого доступу до поліклінік, для багатьох молодих мам були своєрідним спасінням.
Як дільнична медична сестра була майже членом родини в багатьох сім'ях, де росли дітки. З посмішкою та легким сумом згадую всі запрошення на дні народження діток, які підростали на моїх очах та ішли в дитячі садочки та школи, запрошення на Хрестини та дні народження мам моїх маленьких пацієнтів. Дуже часто в періоди підвищеної захворюваності на грип та ГРЗ додому поверталася надвечір втомленою, але задоволеною, що мої вміння та знання для багатьох людей є вкрай важливими. Мені пощастило працювати зі справжніми Лікарями, бути їх правою рукою та помічником.
Я ніколи не переставала вчитися. Закінчила багато різних курсів, але піти з практичної медицини не хотілося ніколи. Всі свої знання та досвід я спрямувала на організацію роботи медичних сестер, щоб наші маленькі пацієнти отримували медичну допомогу якісно та в повному обсязі. На сьогодні наш заклад, отримуючи фінансування за новою моделлю, придбав комп'ютери та все необхідне оснащення для обстеження лікарем пацієнта прямо в кабінеті і це спрощує роботу медичної сестри і робить її цікавою, більше уваги можна уділяти самому пацієнту як особистості.
Після стількох років тісного спілкування з мамами та дітками дуже важливою частиною моєї роботи є навчання персоналу, треба вміти передавати досвід. На мою думку, командна робота в медичній практиці є надзвичайно важливою.
Мій телефон, як і раніше, і в будні і свята, незалежно від того ранок чи вечір, приймає всі дзвінки для консультацій від мам моїх маленьких пацієнтів. У цих сім'ях народжуються ще дітки та й деякі мами вже стали бабусями і мають своїх внуків. І це заряджає невичерпною енергією та дарує неймовірне відчуття важливості того, що ти робиш з дня на день.
Вітаємо переможців і дякуємо всім, хто поділився із нами своєю історією. Їх має почути кожен - так більше людей розумітиме долю тих, хто присвятив себе медицині, тих, хто кожного дня бореться за наші життя. Щира підтримка і незмінна повага всім вам від команди Здорових комунікацій!
Моя історія – це історія життя, присвяченого медицині.
25 років працювала медичною сестрою в педіатрії, з них 20 років – дільничною медсестрою. Величезне задоволення та заряд енергії отримуєш від роботи з маленькими дітками. Відчувала себе дуже потрібною, бо моя допомога і консультації, в часи відсутності мобільних телефонів, Інтернету та швидкого доступу до поліклінік, для багатьох молодих мам були своєрідним спасінням.
Як дільнична медична сестра була майже членом родини в багатьох сім'ях, де росли дітки. З посмішкою та легким сумом згадую всі запрошення на дні народження діток, які підростали на моїх очах та ішли в дитячі садочки та школи, запрошення на Хрестини та дні народження мам моїх маленьких пацієнтів. Дуже часто в періоди підвищеної захворюваності на грип та ГРЗ додому поверталася надвечір втомленою, але задоволеною, що мої вміння та знання для багатьох людей є вкрай важливими. Мені пощастило працювати зі справжніми Лікарями, бути їх правою рукою та помічником.
Я ніколи не переставала вчитися. Закінчила багато різних курсів, але піти з практичної медицини не хотілося ніколи. Всі свої знання та досвід я спрямувала на організацію роботи медичних сестер, щоб наші маленькі пацієнти отримували медичну допомогу якісно та в повному обсязі. На сьогодні наш заклад, отримуючи фінансування за новою моделлю, придбав комп'ютери та все необхідне оснащення для обстеження лікарем пацієнта прямо в кабінеті і це спрощує роботу медичної сестри і робить її цікавою, більше уваги можна уділяти самому пацієнту як особистості.
Після стількох років тісного спілкування з мамами та дітками дуже важливою частиною моєї роботи є навчання персоналу, треба вміти передавати досвід. На мою думку, командна робота в медичній практиці є надзвичайно важливою.
Мій телефон, як і раніше, і в будні і свята, незалежно від того ранок чи вечір, приймає всі дзвінки для консультацій від мам моїх маленьких пацієнтів. У цих сім'ях народжуються ще дітки та й деякі мами вже стали бабусями і мають своїх внуків. І це заряджає невичерпною енергією та дарує неймовірне відчуття важливості того, що ти робиш з дня на день.
Вітаємо переможців і дякуємо всім, хто поділився із нами своєю історією. Їх має почути кожен - так більше людей розумітиме долю тих, хто присвятив себе медицині, тих, хто кожного дня бореться за наші життя. Щира підтримка і незмінна повага всім вам від команди Здорових комунікацій!